Григорій Сковорода. Аналіз творів «De libertate», «Всякому місту — звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми
Літературний
рід: лірика.
Жанр: ліричний
вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: воля — найбільше багатство («...злото, Проти свободи воно лиш
болото»), уславлення Б. Хмельницького («Слава навіки буде з тобою, Вольності
отче, Богдане-герою!»).
Віршовий розмір: дактиль.
Щó є свобóда? Добрó в ній якéє?
–́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣
Тип римування: суміжне.
Художні засоби:
порівняння («неначе воно золотеє»),
риторичні оклики та запитання («Що є свобода? Добро в ній якеє?»)
Для
ліричного героя воля — найбільше багатство. Григорій Сковорода переймався долею
селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема
свободи в закріпаченій Україні була по-особливому актуальна. Ліричний герой,
розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього
людського блага із золотом: «зрівнявши
все злото, проти свободи воно лиш —
болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Богдана Хмельницького
як символ вольності — у другій половині XVII століття ще живими були в народній
нам'яті бої за визволення з-під національного й соціального гноблення.
Афоризм — яка-небудь
узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.
Сковорода у своїй
творчості має багато афоризмів, якими слід керуватися кожній людині, не залежно
від віри, віку, статі чи національності; ці короткі влучні оригінальні вислови
містять глибоку й узагальнену думку:
Не все те отрута,
що неприємне на смак.
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу
найтяжча.
Визначай смак не по шкаралупі,
а по ядру.
Тоді лише пізнається цінність
часу, коли він утрачений.
Не за обличчя судіть,
а за серце.
Пісня «Всякому місту — звичай і права...»
Літературний
рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш, що
став народною піснею (філософсько-сатиричний) (іноді називають «монолог-сповідь»).
Сатиричний вірш, пісня, де
поет представляє й осміює цілу галерею грішників, що не живуть за своїм
покликанням і ганьблять інших: це жадібний поміщик, лихвар, брехливі купець і
юрист, підлабузник-сластолюбець.
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте
сумління.
Віршовий розмір: дактиль.
Написана
пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа
пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні
і звучать як її антитеза,
як рефрен.
Вся́кому мíсту –
звичáй і правá,
–́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́
Тип римування: суміжне.
Як
новатор, поет застосовує виключно чоловічі
рими (дума — з ума), «неточні» рими, яких не вживали
тогочасні митці; у творі вжито чотиристопний
дактиль.
Стиль: бароко (емблематична поезія).
Художні засоби:
антитеза (остання
строфа підсумовує двох життєвих настанов — духовної і тілесної;
мірилом цих цінностей є смерть (ознака бароко));
епітети («Ясний розум», «нав’язливі думи»);
порівняння («совість, як чистий кришталь»);
риторичні оклики («Інший гендлює, візьми перевір!»)
Композиція
Створивши окремі художні деталі, які
відображали різні соціальні пороки, Г.
Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків,
дав їм оцінку.
Кожна строфа вірша складається з
шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої
дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої
роздуми.
Історія створення
10-та пісня збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и
права…» – вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській
літературі.
Слова «всякому городу нрав і права»
наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини
II щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця в цей час посилено
запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та
повітових міст, визначала своє розуміння тези «всякому городу нрав и права».
Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й конкретно
— проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи.
Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759pp., коли автор
перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя
селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.
Тема
Сатиричне зображення панів,
чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.
Ідея
Нищівне висміювання і засудження
моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення
поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє
«крючкодерство»; «чинодралів» і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і
підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки;
схоластичну систему освіти, яка завдавали «спудеям» великих мук.)
Основна думка
Г. Сковорода сатирично викриває і
заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить розум та
чисте сумління, контрастно протиставляючи їх тогочасному соціальному і
побутовому злу.
Про твір: у пісні «Всякому місту —
звичай і права...» автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів,
розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не
про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з
ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й
помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.
Кожна
шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор
указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє недолікам суспільного
життя ідеал чистої совісті й ясного розуму. Останній рядок кожної строфи, крім
завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне
непокоїть мій ум».
Проблеми,
порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду,
тому вірш «Всякому місту — звичай і права...» зажив великої популярності,
ставши народною піснею: відомі понад п'ятдесят її варіантів (а це одна з ознак
фольклорною твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав
як арію возного в п'єсі «Наталка Полтавка».
Увага!
Іван Франко назвав цей твір «галереєю вад людського суспільства».
Байка «Бджола та Шершень»
Байки
в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій
частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор
називає «силою».
Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об'ємніша за основну
частину й сприймається як філософський трактат. Головне в
байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна
та баб'яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».
Жанр: байка.
Головні герої: алегоричні образи Бджоли і
Шершня (тобто працьовитої й лінивої осіб).
Тема
Одна з найвідоміших байок Г.
Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну
тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним
існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб
мудрої людини, що в природженому тілі
трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть
крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за
покликанням: «Нам незрівнянно більша
втіха збирати мед, ніж споживати. До
цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє
Бджолу такими характеристиками: «ти така
дурна», «багато у вас голів, та безглузді».
Ідея байки
Праця має стати для
людини природною потребою і «найсолодшою
поживою» лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У
силі байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».
Мораль байки
Шершень — узагальнений образ людей, що
живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.
Бджола — мудра людина, яка трудиться
в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть:
навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не
розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За
природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей
(наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).
Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає
не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного
призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький
філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі
за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».
Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і
він в усьому».
Особливостями байок Г.Сковороди є:
1 наслідування манери Езопа;
2 прозова форма;
3 діалогічність;
4 мало художніх засобів;
5 фабула вдвічі менша, ніж мораль;
6 «мораль» у Сковороди названа «силою»;
7 у «силі» подаються розгорнуті пояснення щодо ідеї твору;
8 на підтвердження власних думок використовує вислови давніх філософів;
9 імена, образи найчастіше запозичені з Біблії або античної літератури;
10 наявне філософське начало;
11 поєднання книжної й живої української мови.
Вірш «De Libertate»
(про свободу)
Що є свобода? Добро в ній
якеє?
Кажуть, неначе воно
золотеє?
Ні ж бо, не злотне:
зрівняши все злото.
Проти свободи воно — лиш
болото.
О, якби в дурні мені не
пошитись,
Щоб без свободи не міг я
лишитись.
Слава навіки буде з
тобою,
Вольності отче,
Богдане-герою!
«Всякому місту — звичай і
права»
Всякому місту —
звичай і права,
Всяка тримає свій ум
голова;
Всякому серцю —
любов і тепло,
Всякеє горло свій смак
віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих
дум:
Лише одне непокоїть мій
ум.
Панські Петро для чинів
тре кутки,
Федір-купець обдурити
прудкий,
Той зводить дім свій на
модний манір,
Інший гендлює, візьми
перевір!
Я ж у полоні нав'язливих
дум:
Лише одне непокоїть мій
ум.
Той безперервно стягає
поля,
Сей іноземних заводить
телят.
Ті на ловецтво готують
собак,
В сих дім, як вулик, гуде
від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих
дум:
Лише одне непокоїть мій
ум.
Ладить юриста на смак
свій права,
З диспутів учню тріщить
голова,
Тих непокоїть Венерин
амур ,
Всяхому голову крутить
свій дур.
В мене ж турботи тільки
одні,
Як з ясним розумом вмерти
мені.
Знаю, що смерть —
як коса замашна,
Навіть царя не обійде
вона.
Байдуже смерті, мужик то
чи цар, —
Все пожере, як солому
пожар.
Хто ж бо зневажить
страшну її сталь?
Той, в кого совість, як
чистий кришталь...
Всякому городу нрав и
права;
Всяка имеет свой ум
голова;
Всякому сердцу своя есть
любовь,
Всякому горлу свой есть
вкус каков,
А мне одна только в свете
дума,
А мне одно только не идет
с ума.
Петр для чинов углы
панскіи трет,
Федька-купец при аршине,
все лжет.
Тот строит дом свой на
новый манер,
Тот все в процентах,
пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете
дума,
А мне одно только не идет
с ума.
Тот непрестанно стягает
грунта,
Сей иностранны заводит
скота.
Те формируют на ловлю
собак,
Сих шумит дом от гостей,
как кабак, —
А мне. одна только в
свете дума,
А мне одно только не идет
с ума.
Строит на свой тон юриста
права,
С диспут студенту трещит
голова.
Тех безпокоит Венерин
амур,
Всякому голову мучит свой
дур,-
А мне. одна только в
свете дума,
Как бы умерти мне не без
ума.
Смерте страшна, замашная
косо!
Ты не щадиш и царских
волосов,
Ты не глядиш, где мужик,
а где царь,-
Все жереш так, как солому
пожар.
Кто ж на ея плюет острую
сталь?
Тот, чія совесть, как
чистый хрусталь...
Байка «Бджола
та Шершень»
—
Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї працi не
стiльки тобi самiй, як людям кориснi, а тобi часто i шкодять, приносячи замiсть
нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурiсть свою збирати мед. Багато у
вас голiв, але всi безмозкi. Видно, що ви без пуття закоханi в мед.
—
Ти поважний дурень, пане раднику,— вiдповiла Бджола. — Мед любить їсти й
ведмiдь, а Шершень теж не проти того. I ми могли б по-злодiйському добувати, як
часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно
бiльша радiсть збирати мед, анiж його споживати. До сього ми народженi i будемо
такi, доки не помремо. А без сього жити, навiть купаючись у меду, для нас
найлютiша мука.
Сила:
Шершень
— се образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те тiльки, щоб
їсти, пити i таке iнше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому
дiлi трудиться. Багато шершнiв без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент
учився, а нiчого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.
Кажуть се незважаючи на слова Сiраха: "Веселiсть серця — життя для
людини" — i не тямлять, що природжене дiло є для неї найсолодша втiха.
Погляньте на життя блаженної натури i навчiтеся. Спитайте вашого хорта, коли
вiн веселiший? — Тодi,— вiдповiсть вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць
смачнiший? — Тодi,вiдповiсть мисливець,-коли добре за ним полюю.
Погляньте
на кота, що сидить перед вами, коли вiн куражнiший? Тодi, коли всю нiч бродить
або сидить бiля нори, хоча, зловивши, й не їсть мишi. Замкни в достатку бджолу,
чи не помре з туги, в той час, коли можна їй лiтати по квiтоносних лугах? Що
гiрше, нiж купатися в достатку i смертельно каратися без природженого дiла?
Немає гiршої муки, як хворiти думками, а хворiють думки, позбавляючись
природженого дiла. I немає бiльшої радостi, анiж жити за покликанням. Солодка
тут праця тiлесна, терпiння тiла i сама смерть його тодi, бо душа, володарка
людини, втiшається природженим дiлом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий
Катон чим мудрий i щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як
видно з Цiцеронової книжечки "Про старiсть"…
Коментарі
Дописати коментар